пʼятниця, 17 березня 2017 р.

Позакласна робота

Шевченко - це Україна

Україна - це Шевченко

Звенигородський повіт на Київщині, Тут усе: і густа блакить неба, і зелений або жовто-зелений килим поля, і гомін гаїв, і жур­ливий та сумний вид могил, і тиха течія річок.
Краса природи, мабуть, перш за все сприяла тому, що в цьо­му кутку пишалося колись малярство. Звідти, крім добрих ху­дожників, як Сошенко, Преволоцький та інші, вийшов не один письменник, не один учений, перейнятий ідеєю глибокої націо­нальної любові до України.
Так от в цьому хвилястому та зеленому кутку Звенигород­ського повіту є два села: Моринці і Кирилівка. їх до віку вічно­го не забуде український народ. Бо назви цих сіл навіки зросли­ся з ім'ям генія українського слова Тараса Шевченка, що став на сторожі нашої національності
                                                                                                            (За О. Кониським).
                                                             * * *
Звенигородщина — співучий куток України. У ньому Кири­лівка не останнє село. Тарас Шевченко ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями.
Батько сам чумакував, часто про того чумака, що занедужав у дорозі, співав. Прийде вечір — всі вулиці в селі аж гудуть піс­нями. Ранком вийдеш за село. Там, вибираючи коноплі, бабуся виспівує баладу про лиху свекруху, що закляла невістку, і та стала тополею. Там чабан на горі про своє бурлацьке життя ви­гукує на весь степ.
А почнуть грати весілля — ціле море пісень. Сумних і весе­лих, до танку — різних... Ще до ладу говорити не навчившись, Тарас уже підспівував старшим
                                                                                                      (За С. Васильченком).
***
Про небо казали Тарасикові, що воно тверде й велике, а щоб не впало на землю, то підпирають його залізні стовпи. Коли Та­рас це почув, постановив на власні очі переконатися, які вони, ті стовпи. Пішов за село. От уже й високо, а стовпів нема. Тільки поля кругом. Тихо у полі. Заходить сонце, і від коленої стебли­ни простяглися довгі тіні. Валка чумаків назустріч. Сивовусий старий чумак посадив хлопця на воза. Під'їхали до села. Тарас заплескав у долоні.
  А он наша хата! А он наша хата!
  А коли бачиш свою хату, то йди собі з Богом.
Катря кинулася до Тараса, посадила на траву біля столика, нагодувала. Потім повела його спати. Постелила, вклала, пере­хрестила, поцілувала і аж тоді сама пішла вечеряти
                                                                                                            (За Г. Хоткевичем).
* * *
В тому кутку України, де село Кирилівка, завжди було багато між людьми малярів. Мабуть, теж через те, що край такий, хоч малюй: в садках та в зорях. Діти завжди люблять малювати чим попало. А по тих селах надто: скрізь по селу ворота вимальовані крейдою, а білі стіни — углиною. Малював, бувши малим, і Шев­ченко: хати, церкви, дерева. Проте справжня жага до малюван­ня прокинулась у нього тільки тепер, коли вже він був чималим і служив у дяка
                                                                                                    (За С Васильченком).
***
Відомо, що Тарас Григорович Шевченко учився грамоти в міс­цевого дячка. Після вивчення азбуки перейшли до читання псал­тиря. Приходячи додому після уроків, Шевченко довго просиджу­вав над псалмами, захоплюючись їхньою поезією, декламуючи їх уголос. Ставлення поета до батьків було щиро ніжним. Особ­ливо Тарас любив свою матір, яка дуже його жаліла. Десятиріч­ний Шевченко часто слухав розповіді старих людей про минуле України. Любив також майбутній поет народні пісні. Часто хо­вався він у садок, аби послухати пісні
                                                                                                         (За Г. Бондаренком).
***
А восени сидить Тарас за граматкою між школярами в дяко­вій хаті. Лобастий, чуб білий, як пшениця кучмою. Лице сма­гляве, вилискує, як чобіт. А очі ясні та сині, як на росі льон. В школі тільки його й чути. Стрінувся якось на хрестинах із дя­ком Тарасів батько:
  А як там, пане дяче, мій Тарас?
  І не приведи Господи, що за гайдамака росте. Часинки не посидить тихо.
  Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре — він удвічі добрий. Що з нього буде, пане дяче?
  Щось вийде, а що — буде видно колись (За С. Васильчен­ком).
***
Серед учнів Карла Брюллова, знаменитого художника, був Тарас Шевченко, з котрим близько зійшовся Д. Григорович, не­зважаючи на чималу різницю у віці.
Тарасові Григоровичу було тоді років тридцять, можливо, й більше. Жив він на одній із ліній Васильєвського острова й за­ймав разом з якимось офіцером невеличку квартиру. Д. Григоро­вич відвідував його досить часто і завжди заставав за роботою над якоюсь аквареллю — єдиним його засобом до існування. Шевчен­ко, за спогадами, завжди був у веселому настрої. Автор спогадів ходив слухати його смішні оповідки й сміявся дитячим, просто­душним сміхом
                                                                                                       (За Д. Григоровичем).
***
Усім відомо, що одночасно з поезією Тарас Шевченко відда­вав свою працю та здібності малярству й гравюрі. Малював Шев­ченко впродовж усього свого життя і залишив після себе вели­ку спадщину.
За успіхи в розвитку граверного мистецтва поету було при­своєно звання академіка. Бувши в засланні із забороною писати й малювати, Шевченко виробляв із алебастру безліч статуеток та статуй на різні теми. Часто це були групи. Наприклад, одна з них зображала сцену з киргизького життя: киргиз грає на домбрі коло кибитки, біля дверей стоїть усміхнена жінка, котра товче просо, поруч двоє дітей, теля, дві кози. Зроблені з нетривкого матеріалу, статуетки не збереглися. Існує лише опис
                                                                                                                (За В. Шевчуком).

***
На засланні Шевченко виявив ще один талант: він брав участь в аматорських театральних спектаклях у Новопетровську. Був і актором, і декоратором. Скажімо, йшла комедія О. Островського «Свои люди, сочтемся», де Шевченко виступав у ролі Расположенського з великим успіхом. Після вистави комендант гарні­зону сказав Шевченкові: «Багато тобі, Тарасе Григоровичу, дав Бог: і поет ти, і художник, і різьбяр, та ще, виявляється, і ак­тор. Жаль тільки, голубчику, одного, що не дав тобі щастя»
                                                                                                                (За В. Шевчуком).

* * *
Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопетровськ, поет знайшов на вулиці в Гур'єві вербову ломаку: вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї ви­росло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду — за дві версти од форту, зробив план, розмітив, де які дерева садити. Во­сени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур'єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці.
В саду збудували для родини коменданта літній будиночок і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка. Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександровське. Сад став міським садом і звався весь час садом Шевченка, зем­лянка — будиночком Шевченка, верба — Шевченковою вербою
                                                                                                           (За В. Шевчуком).


* * *
Тарас Шевченко напрочуд гарно співав українські пісні. І йо­го спів справляв на слухачів глибоке враження. Співав барито­ном з високими теноровими нотами, голос звучав м'яко, сумови­то. Перший, хто музично освоїв творчість Шевченка, був народ, який почав читати «Кобзар» по-своєму. Відомі народні мелодії до 200 віршів Шевченка.
Водночас над текстами Шевченка працювало немало й ком­позиторів. На слова поезії «Думи мої, думи мої» писали музику композитори О. Рубець і В. Заремба, але найкращою вийшла ме­лодія народна.
Починаючи з 1868 і до 1908 року створював мелодії на сло­ва Шевченка композитор М. Лисенко (пісні, дуети, тріо, поеми, кантати). Усього Лисенко написав на тексти Шевченка близько 100 творів
                                                                                                              (За В. Шевчуком).

***
22 травня — День перепоховання Т. Г. Шевченка на Черне­чій горі поблизу Канева..
У той день Канівський протоієрей І. Мацкевич так звернув­ся до Шевченкового духа: «Бажав ти, брате, жити в Каневі: от і живи до кінця світу. А ти, Україно! Побожно шануй наше міс­то, бо в нас попивають кістки Тараса Шевченка. Тут, на одній із найвищих гір Дніпрових, покоїтиметься прах його, і як на го­рі Голгофі, подібно хресту Господньому, стоятиме хрест і по сей бік нашого славного Дніпра»
                                                                                                                   (М. Корнійчук).

***
Чудові садочки, притулені на горах, були наскрізь пронизані сонцем, зеленіли до самого дна. Через яблуні та вишні блищала ясно-зелена трава, як килим, розстелений на крутих горах. Сад­ки неначе висіли над нашими головами. Круглі гіллясті яблу­ні неначе були готові скотитись з крутої гори, як зелені м'ячі... Дніпро синів недалечко за низиною, вкритою то сірим піском, то молодими густими кущами осокора.
В цім місці над Дніпром, за три верстви од Канева, стоїть Шевченкова гора. Верх гори рівний. Шевченкова могила стоя­ла серед чистої незарослої рівнини. Два шари каміння жовтіли на ясному сонці. Поверх них чорніла насипана земля, поросла травою та дрібненьким зіллям.
Хрест стояв високо і чорнів, як намальований, проти синього неба
                                                                                               (За І. Нечуєм-Левицьким).

***
... Перед очима стає ціле життя поета, його доля щербата. Його бажання хоч останні дні свої прожити в поетичній рідній країні, над любим Дніпром: «А я так мало, небагато благав у Бо­га — тільки хату, одну хатиночку в гаю...»
Не довелось! Зате поховали, як хотів: «Щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі було видно...» І справді. Пишна картина з мо­гили. З одного боку знялись над Дніпром шпичасті гори з зеле­ними садочками, темними балками, ланами золотої та червоної стерні. З другого — пологий берег Дніпра пишається на сонці зеленими шатами. Праворуч від могили вирізується на небосхи­лі Княжа гора, вкрита густим, прехорошим лісом. Чудове місце!
                                                                                                     (За М. Коцюбинським).
***
Слава про Шевченка розійшлася в українському народі ще за його життя, коли про поета було витворено багато легендар­них оповідань, у яких він поставав героєм на зразок Морозенка, Нечая, Палія, Кармелюка та ін. Шевченкові надавалося в цих оповіданнях казкових рис, говорили про нього як про людину-характерника, що Має незвичайну силу.
Після перевезення тіла поета в Канів народилися легенди, що то не Шевченка там поховали, а когось іншого, сам поет живий. Шевченкові приписували звільнення селян з кріпацтва й уперто переказували, що в могилі зарито ножі для майбутнього повстан­ня, а у домовині сховано не тіло поета, а «списки на землю», що їх начебто відібрав у панів Шевченко.
Не дивно, що в народі встановилася традиція приходити на мо­гилу поета й там молитися.
Могила стала святим місцем в Україні, туди йшли цілі проце­сії. Російський уряд поставив на могилі сторожу, щоб розганяти відвідувачів. Тоді пішли чутки, що Шевченко ніби їздить по пе­редмістях Києва «на білому коні»
                                                                                                              (За В. Шевчуком).
***
Ще малим, мандруючи по селах і копальнях Донеччини, я май­же в кожній сільській хаті бачив «Кобзаря» Тараса Шевченка і Псалтир.
Біографія Т. Шевченка, як і його поезія, повна сліз і гніву, відбилась у моїй душі, як бурхливе море. Тільки раз із-за грізних хмар виглянуло сонце, коли друзі викупили Тараса з кріпаць­кої неволі. А потім скорботно забряжчали кайдани солдатчини. І знову ще страшніша неволя — з забороною писати й малювати, фізична і духовна неволя.
І все витримав орел України і не зламався: «Караюсь, мучусь, але не каюсь».
Шевченко — це океан, цілий світ з його бурями і грозами, з його сонцем і квітами
                                                                                                                         (В. Сосюра).
***
... Тарас Григорович Шевченко! З його серця полилася наша мова безбережними, розкутими мелодіями болю і гніву. Завдя­ки йому та іншим славним синам України вона вийшла на одне з перших місць серед тисячоголосся народів і народностей плане­ти. Ось що даровано у спадок нам, нашим дітям, онукам і прав­нукам. Даровано користуватися нею, любити, берегти і примно­жувати серед запашного, барвистого мовного букета.
Так чому ж ми так часто нехтуємо цим скарбом? Цим предко­вічним, золотим запасом голосу душі народної. Скарбом, з яко­го виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право й гордість іменуватися народом українським..








Доля жіноча
(Літературно-музична композиція за творами Т.Г. Шевченка)

                                                    






Композиція розрахована на святковий ве­чір, перша частина якого — коротке вступне слово вчителя, а друга — добре злагодже­ний концерт. Номери та прізвища виконав­ців не оголошуються: це зумовлено харак­тером сценарію.
На сцені — портрет Т. Шевченка, прикра­шений вишитим рушником. Зліва і справа — слова:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Хористи сидять близько до сцени. Коли співають, встають. Вечір ведуть 6 дівчат, що уособлюють Шевченкові думи-Музи. Вони одягнені в народні костюми і присут­ні на сцені упродовж усього вечора (то від­ходять у глибину, то виходять на авансце­ни, творять мальовничі композиції, служать відповідним фоном, коли з'являється учень, який читає слова Шевченка).
Голос  із  мікрофона.
Великий Кобзарю!
Ти живеш і в наші дні,
Ти з нами в праці і в борні,
Ти з нами йдеш до сонця сходу,
Ти, правди й вольності пророк...
                                          Максим Рильський.
 Вступне слово вчителя. Тарас Григорович Шевченко обняв своїм генієм усі царини духовного і соціального життя суспільства. Водночас творчість його висвітила найпотаємніші порухи душі прос­тої людини, пригніченої тяжким ярмом ца­ризму, розкрила її глибину і велич. Нелег­ко осягнути багатогранність Шевченкової музи. Тож хочемо сьогодні спинитися лише на одній сторінці великої творчої спадщини Кобзаря — показати місце жінки в його творчості, а також особистому житті.
У світовій ліриці немає митця, який би з такою любов'ю і таким сумом оспівав жінку — матір, сестру, кохану, дружину, їхнє тяжке життя в експлуататорському сус­пільстві. Для Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», доля сестер Катрі, Ярини, Ма­рії — голубок молодих, у яких коси в най­мах побіліють, це трагічна доля його пер­шої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що «німі на пан­щину ідуть». Шевченко гнівно виступив проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страж­дання поневолених жінок усіх епох і схви­льовано розповів про них цілому світові. «Такого полум'яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіно­чої муки не знайти... ні в одного з поетів світу»— писав М. Рильський.
Великий Шевченко провіщав, що вже час, коли
...на оновленій землі
 Врага не буде, супостата,
І буде син, і буде MaТИ,
І будуть люди на землі.
На сцену виходять ведучі - 6 дівчат-Муз.
Перша Муза.
Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду:
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Друга   Муза.
- Чисту матір і дитину
Він прославив серцем чистим,
Всю осяяв Україну
Поглядом він променистим.
Т р е т я Муза.
Ось чому в сім'ї великій,
У цвіту садів прекрасних
Буде жити він навіки,
Як безсмертний наш сучасник.
Тор виконує «Заповіт».
Четверта М у з а.
В похилій хаті, край села,
Над ставом, чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Ансамбль  дівчат-бандуристок виконує    2 куплети    «Пісні    про    великого    Кобзаря» (сл. Комарівни, муз. народна).
Музи непомітно відходять у глибину сце­ни. Виходять мати і малий Тарасик.     
 Мати.
Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не знаєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово — і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди — з краю в край —
Панує рабство ненависне.
Росте неправда на землі
Згорьованій, сльозами злитій.
О любі діточки малі,
Одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене,
Рожеві квіти нещасливі,
Коли безжальна смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?
Мати цілує голівку Тараса і помалу йде за лаштунки.
Т а р а с и к (дивиться їй услід, потім пе­реводить погляд у зал  і говорить).
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Там  батько, плачучи  з дітьми,
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!..
А ми Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята...
Тарасик стоїть засмучений, потім швид­ко йде зі сцени.
Ансамбль виконує «Пісню про матір» (сл. Г. Буравкіна, муз. І. Лученка).
Тарас-підліток порається на подвір'ї. Вхо­дить Ярина з вузликом у руці.
Ярина. На хвильку забігла до тебе (розв'язує вузлик). Ось твоя свитка, пола­тана вже.
Тарас (бере свитку). Ого, як гарно по­латана! Яриночко, ти вже, як дівка, шиєш! Рідненька моя... Хоч ти мене не забуваєш.
Ярина. То давай я тобі ще й сорочку виперу, зашию...
Т а р а с. Не треба, я сам.
Ярина. Тарасику, а в тебе є малюнки? Покажи!
Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюнком). Ось наша хата.
Ярина. Дуже схожа... Невже це ти сам? А чого на дощечці?
Тарас. Паперу не було. Дяк не давав... Ось розживусь,  може, на  свитку і фарби. Ярина. Коли ж то буде? Тарас. Колись буде. Ось чекаю, поки дяк повернеться. Обіцяв сьогодні вчити малювати. Бачиш: і біля хати прибрав, і води приніс,    і    почистив    пензлі    (показує).  Якби мені... маляром... я б нічого більше й не хо­тів.
Я р и н а. То вчись у нього.
Тарас. А... Хіба йому голова болить за мене? Тільки п'є та норовить, щоб одшмагати різками...
Ярина. І зараз? (Тарас ствердно киває. головою). То хай йому грець! Вертайся до­дому!
Тарас. А там що?..
Тарас і Ярина виходять. На авансцені з'являється молодий   Шев­ченко у чорному сюртуку, у білій сорочці, з чорним бантом. Його оточують Музи з ве­ликими квітчастими хустками в руках.
 Шевченко.
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом...
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!..
А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу,
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Шевченко відходить у глибину сцени, а з другого  боку з'являється  Тарас-хлопчик з Оксаною Коваленко у віночку.
Тарас. Ти у вінку — найкраща за  всіх панянок у світі. А я тобі    ще   й    чобітки справлю із срібними підківками.
Оксана. Срібними?
Тарас. І золотими дзвіночками в закаб­луках.
Оксана. Ще ні в кого таких не було.
Т а р а с. А в тебе будуть.
Оксана. За що ж справимо?
Тарас.  Одіб'ємось  від злиднів.  Тоді  й усе буде. І по дзвіночках угадаю — ти йдеш,
Оксана. Я без тебе — нікуди.
Т а р а с. А як до пана покличуть?
Оксана. Не піду! Хоч убий — не піду!
Тарас.  І я не віддам тебе нікому.
Оксана. А коли що — рішу сокирою!
Тарас. А я втечу до тебе звідки завгод­но.
Оксана. А як закують? Не діждуся — мій вінок до тебе припливе.
Тарас. Оксано, не кажи    цього. Може, й річки туди не буде.
Оксана. Докотиться через гори, байра­ки, долини.
Тарас і Оксана поволі виходять. Молодий Шевченко і Музи виходять на авансцену.
Шевченко.
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже не сходились ніколи...
Шоста Муза.
...Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Перша Муза.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась.
Острижена.
Музи покривають голови хустками.
 Друга муза.
"Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає; або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
Третя Муза.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла...
Усі Музи, як відлуння, повторюють:
«Занапастилась, одуріла...» — і повільно   йдуть зі сцени.
Ансамбль бандуристок виконує три куп­лети (І, 7- 8-й) пісні «Летить галка через балку» (сл. Т. Шевченка, муз. В. Кирейка). На   сцені — столик,   на   ньому   запалена свічка. Входить Варвара Рєпніна і сідає за столик, задумується. Входять Музи вже без хусток. Перша Муза.
У княжім домі панночка бліда
Жар серця нишком в вірші вилива.
Листок долоньки свічку затуляє.
Про що вона?  Чого їй так болить
Далекий хтось, «хто під ружжом гуляє»?
П'ята  Муза.
їй, панночці б,— та суждений панич!
Зітхання соловейка у альтанці...
У княжім домі, в домі Рєпніних,
Невже нікого, вартого в обранці?!
Шоста Муза.
Нащо тобі за стіни кам'яні,
По вікнах тюрем лячно заглядати?
До бога правди криком день при дні
За Україну в'ярмлену волати?!
Молилася.  При  свічці. При сльозі.
При сонці й місяці. При серця світлі...
Музи відходять у глибину сцени.
 Варвара. Шевченко зайняв місце в моєму серці. Я часто думала про нього, ба­жала йому добра, прагнула сама творити добро для нього... Побачивши його раз ве­ликим, я хотіла, щоб великим він був завж­ди, хотіла бачити його незмінне святим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівнянного таланту. Я ба­жала, щоб усе це робилось через мене.
Варвара встає, виходить із-за столу, про­довжує читати:
Вернути б час, і я — Варвара,
Сумна, задумана княжна,
Я б утекла з Яготина
Аж за Урал, де, наче хмара,
Пісок підводивсь над тобою,
Де цар кривавою рукою
Вершив безбожнії діла.
Я б у задушливу казарму,
Як вірна подруга, прийшла...
Твоєю стала б я сестрою,
І в Придніпровський рідний край
Листи б од тебе одсилала,
Я берегла б твої пісні...
Щоб чорний вітер Кос-Аралу
Не спопеляв даремно дні.
Ансамбль бандуристок виконує перші   З куплети пісні «Зоре    моя    вечірняя»    (сл. Т. Шевченка, муз. Я. Степового). Входять Шевченко і Музи.
Ш е в ч е н к о.
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді промовила б мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: «Снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдчвим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!
Після невеликої паузи:
Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: де ж я прихилюсь
І де подінуся на світі...
...Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в однині-самотині
В садочку буду спочивати.
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати...
Та ба!
Перша Муза.
Нема кому привітати,
Ні з ким пожуритись,—
Треба було б молодому,
Треба одружитись.
Друга  Муза.
Минулися молодії
Веселії літа,
Немає з ким остиглого
Серденька нагріти.
Третя  Муза.
Нема кому зустрінути,
Затопити хату,
Нема кому води тії
Каліці подати.
Лине мелодія пісні «Думи мої». На фоні мелодії Шевченко читає:
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині...
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами,
Нащо стали на папері
Сумними рядами?
Шевченко повільно підходить до столика, бере гусяче перо, сідає і пише, а хор у цей час виконує 2 куплети пісні «Думи    мої, обробка С. Козака.
Ч е т в е р т а М у з а.
І читає та пише до ночі, :
Плинуть мрії — живі ручаї.
І минулого сльози жіночі —
Нині сльози невтішні твої.
П' я т а М у з а.
Катерина, Оксана, Марина,
Божевільна від горя Сова.
І задума, як темна хмарина,
На високе чоло наплива.
Шоста Муза.
Ой  поете, великий пророче!
Скільки сил ти віддав у житті,
Захищаючи долю жіночу.
І завжди в самоті, в самоті...
Хор виконує 3-й і 4-й куплети пісні «Думи мої».
Шевченко виходить.
Перша Муза.
...Під горою,
Біля того гаю,
Щось чорніє над водою,
Щось біле блукає...
З'являється одягнена в довгу білу сороч­ку, з розпущеним волоссям дівчина-причин­на. Вона йде, злегка хитаючись.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала -         
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Дівчина в зажуреній позі сідає. Дует виконує пісню на слова   Шевченка «Така її   доля»    (муз. народна). Причинна повільно встає і йде...
 Д р у г а М у з а.
Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить...
...Аж гульк — з Дніпра повиринали
Малії діти, сміючись...
Вибігають малі дівчатка з    розпущеним волоссям, у зеленій одежі. Русалочки тан­цюють і промовляють:
Перша. Ходімо гріться!
Друга. Зійшов вже місяць!
Третя.
Місяченьку! Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти!
Четверта.
Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить!
П' я т а.
Ух, ух! Солом'яний дух!
Шоста.
Мене мати породила,
Нехрещену положила!
Русалки кружляють навколо    причинної, тягнуть її за собою. Хор тихенько починає співати „По діброві вітер виє», виконує два куплети (сл. Шевченка, муз. народна).
Третя Муза.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила,
Пішов — та й загинув...
Пішла вночі до ворожки,
Щоб поворожити:
Чи довго їй на сім світі
Без милого жити?
Четверта Муза.
Пішла, вмилась, напилася,
Мов не своя стала,
Вдруге, втретє, та, мов сонна,
В степу заспівала.
Повільно входить дівчина-Тополя, співає:
Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю,
Рости, рости, тополенько,
Все вгору та вгору!
Рости тонка та висока
До самої хмари,
Спитай бога, чи діжду я
Чи не діжду пари?
Далі говорить:
Рости, рости, подивися
За синєє море:
По тім боці — моя доля,
По сім боці — горе.
Там десь милий чорнобривий
По полю гуляє,
А я плачу, літа трачу,
Його виглядаю.
Скажи йому, моє серце,
Що сміються люде;
Скажи йому, що загину,
Коли не прибуде.
Сама хоче мене мати
В землю заховати...
А хто ж її головоньку
Буде доглядати?
Хто догляне, розпитає,
На старість поможе?
Мамо моя, доле моя!
Боже милий, боже!
                                 (Муз. народна).
Дівчина стоїть у розпачі. Навколо неї з'являються дівчата із зеленими стрічками в руках і під мелодію пісні «По діброві вітер виє» танцюють ліричний танець. Закінчуючи його, обмотують дівчину стрічками, роблячи символічну  тополю.
П'ята Муза.
Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока —
До самої хмари.
Хор виконує 2 куплети пісні «Ой  одна я, одна» (сл. Шевченка, муз. Лисенка).
Шоста Муза.
Реве, стогне хуртовина,
Котить, верне полем;
Стоїть Катря серед поля,
Дала сльозам волю...
Утомилась завірюха,
Де-де позіхає;
Ще б плакала Катерина,
Та сліз більш немає...
Входить  Катерина з дитиною на руках.
Катерина.
Ходім, сину, смеркається...
Коли пустять в хату;
А не пустять, то й надворі
Будем ночувати.
Під хатою заночуєм,
Сину мій Іване!
Де ж ти будеш ночувати,
Як мене не стане?
З собаками, мій синочку,
Кохайся надворі...
                               Повільно йде.
Перша Муза.
Бреде у латаній свитині
Чи покритка, а чи вдова,
Щось тихо промовля дитині,
У сповиточку зігріва. Катерина.
Не плач, сину, моє лихо,
Що буде, то й буде...
Піду дальше — більш ходила,
А може, й зустріну.
Оддам тебе, мій синочку,
А сама загину...
                               Виходить.
Друга Муза.
Іде по розбитім шляху
З дитям на руках Катерина...
Де шастя, де долю знайде?
Чи їй ще далеко до цілі?
І б'ються жорстокі вітри
Ув очі її занімілі...
Виконується  українська    народна    пісня «Ой у лузі та ще й при березі»    (чотири куплети).
Третя Муза.
У неділю вранці-рано
Поле крилося туманом;
У тумані на могилі,
Як тополя, похилилась
Молодиця молодая.
                                           З'являється Ганна.
Щось до лона пригортає
Та з туманом розмовляє.
Ганна.
Дитя моє! мій синочку,
Нехрещений сину!
Не я тебе хреститиму
На лиху годину.
Чужі люди хреститимуть,
Я не буду знати,
Як і зовуть... Дитя моє!
Я була багата...
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе...
Ганна кладе біля тину  дитя і виходить. Ансамбль виконує 2 перші куплети пісні «Виростеш    ти,  сину»    (сл.  В.  Симоненка муз. О. Білаша).
Четверта Муза.
Аж три пари на радощах
Кумів назбирали,
Та ввечері й охрестили,
І Марком назвали.
Минає рік. Росте Марко...
Аж ось чорноброва
Та молода, білолиця
Прийшла молодиця
На той хутір благодатний
У найми проситься...
П'ята Муза.
Прийняли...
Молодиця рада та весела...
І у хаті, і на дворі,
І коло скотини,
Увечері і вдосвіта;
А коло дитини
Так і пада, ніби мати...
Не зна Марко, чого вона
Так його цілує —
Сама не з'їсть і не доп'є,
Його нагодує.
Вранці Марко до наймички
Ручки простягає
І мамою невсипущу '                .
Ганну величає...
Не зна Марко, росте собі,
Росте, виростає...
Шоста  Муза.
Чимало літ перевернулось,
Воли чимало утекло;
І в хутір лихо завернуло,
І сліз чимало принесло.
Перша Муза.
Занедужала небога.
Уже й причащали,
й маслосвятіє служили,—
Ні, не помагало...
Катерина коло неї
Днює і ночує,
А тим часом сичі вночі
Недобре віщують!
На сцені дружина Марка Катерина і хво­ра наймичка Ганна. Вона напівлсжить на лаві.
Ганна (ледве підвівшись).
Доню Катерино!
Чи ще Mарко не приїхав?
Ох, якби я знала,
Що діждуся, що побачу,
То ще б підождала.
                                 Чути шум за сценою.
Ганна (радісно).
Чи ти чуєш, Катерино!
Біжи зустрічати!
Уже прийшов! Біжи швидше!
Швидше веди в хату!
                                        Входить Марко.
Ганна (шепче).
Слава... слава богу!
Ходи сюди, не лякайся...
Вийди, Катре, з хати:
Я щось маю розпитати,
Дещо розказати.
Катря    виходить.  Марко    підходить    до Ганни.
Ганна.
Марку! Подивися,
Подивися ти на мене:
Бач, як я змарніла?
Я... не Ганна, не наймичка..
Я...
Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати...
Хор виконує пісню «Реве та стогне Дніпр широкий».
Д р у г а  М у з а.
Коло осіннього Миколи,
Обідрані, трохи не голі,
Бендерським шляхом уночі
Ішли цигане. А йдучи —
Звичайне, вольниє — співали.
Заходить співаючи й танцюючи гурт ци­ган.
 Третя Муза.
Ішли, ішли, а потім стали.
Шатро край шляху розп'яли,
Огонь чималий розвели
І кругом його посідали.
Цигани сідають.
Четверта Муза.
Сидять, куняють,
А за шатром в степу співає,
Неначе п'яна, з приданок
Додому ідучи молодиця.
Заходить Відьма, в латаній свитині, довгі коси в реп'яхах...
Відьма (наспівує).
Ой у новій хаті
Полягали спати,
Молодій приснилось,
Що мати сказилась, свекор оженився,
Батько утопився,
І..ту!
Цигани схопились, скрикнули,   пригляда­ються.
Шевченко.
Що ж се   таке? Се не мара.
Моя се мати і сестра.
Моя се відьма, щоб ви знали!
Циган (підходить ближче, приглядаєть­ся).
А відкіля ти, молодице?
Відьма  (напівбожевільна).  Хто, я? чи ти? (шепче):
Цить лишень, цить...
Он, бач, зо мною пан лежить...
Огонь погас, а місяць сходить,
В яру пасеться вовкулак... (всміхається).
Я в приданках була, впилася,
І молода не придалася...
А все то прокляті пани
З дівчатами такеє діють... (хоче йти).
Циган.
Не йди, небого, будь ти з нами,
У нас, їй-богу, добре жить...
Відьма.
Сідай лиш ближченько, отут.
Ото-то й то! А ти не знаєш...
Що я в Волошині була.
Я розкажу, як нагадаю.
Близнят в Бендерах привела.
У білих Яссах колихала,
У Дунаєві купала,
В Туреччині сповила
Та додому однесла
Аж у Київ...
...Коли б мені отих дітей
Найти де-небудь...
Слухай лишень, скажу тобі,
Кого я шукаю.
Я шукаю Наталочку
Та сина Івана.
Дочку свою Наталоньку...
Та шукаю пана,
Того Ірода...
Він узяв її з собою,
Та й поїхав з нею,—
З Наталею. Чуєш ти?
І остриг проклятий
Дитя своє...
А як найду ката...
Сама його загризу... Чи чуєш?
...Одружимось, моє серце,
Я й досі дівую.
А сина вже оженила,
А дочка й так буде,
Лазитиме попідтинню,
Неживою...
Поки найдуть люде
...Чи я найду моїх діток,
Чи так і загину?
П' я т а М у з а.
Та й замовкла, мов засну­ла.
Цигани встають і повільно виходять.
Цигани вставали,
Розбирали шатро своє,
В дорогу рушали,
Та й рушили... Пішли степом...
Шоста Муза.
І вона, небога
Безталанна, встала мовчки,
І нібито богу
Нишком собі помолилась
Та й пошкандибала
За циганами...
                             Відьма виходить.
Ансамбль виконує два куплети пісні «Сонце заходить» (сл. Шевченка, муз. Я- Стеценка).
На низькій лаві сидить старий козак з бандурою.
Перша Муза.
Ще на Україні веселі
І вольнії пишались села
Тоді, як праведно жили
Старий козак і діток двоє...
Так коло полудня, у неділю,
Та на зелених ще й святках,
Під хатою в сорочці білій .
Сидів з бандурою в руках
Старий козак.
Б а т ь к о-к о з а к. Ярино!
                                              Входить Ярина.
А де Степан?
Ярина.
А он під тином
Неначе вкопаний стоїть.
                                    Ярина виходить.
Батько.
А я й не бачу! А йди, сину.
Послухай вісти.
Сідай лишень.
                               Степан підходить і сідає.
Як убили
Твого батька Йвана
В Шляхетчині, то ти ще був
Маленьким, Степане...
Степан.
То я не син,
Я чужий вам, тату?!
Батько.
Та не чужий, стривай лишень,
От умерла й мати,
Таки твоя, а я й кажу
Покійній Марині,
Моїй жінці: «А що,— кажу,—
Возьмем за дитину?»
Тебе б оце. «Добре»,— каже...
Ми та й спарували
З Яриночкою докупи...
А тепер осталось —
Ось що робить. Ти на літі,
І Ярина зріє...
Як ти скажеш?
Степан.
Я не знаю,
Бо я думав теє...
Батько.
Що Ярина сестра тобі?
А воно не теє...
Воно просто, любітеся,
Та й з богом до шлюбу.
А поки що, треба буде
І на чужі люде
Подивитись, як там живуть...
Іди ти в Січ...
То побачиш світа.
Батько виходить.  Степан зажурений    сі­дає.
 Д р у га  Муза.
Ні їсться, ні п'ється, і серце не б'ється,
І очі не бачать, не чуть голови!
Замість шматка  хліба за кухоль бе­реться...
Нічого не хоче! Чи не занедужав?
Входить Ярина.
Ярина.  
Братику   Степане!   Що  в  тебе болить?
Степан.
Я не брат тобі, Ярино!
Я завтра покину
Тебе й батька, на чужині
Де-небудь загину...
А ти мене й не згадаєш,
Забудеш, Ярино,
Свого брата...
Ярина.
Схаменися! Єй-богу з пристріту!
Я не сестра? хто ж оце я?
О боже мій, світе,
Що тут діять? Батька нема,
А він занедужав,
Та ще й умре!
Степан.
Ні, Ярино...
Я тілько поїду
Недалеко. А на той рік
Я до вас приїду
Вже не братом, з Запорожжя,
А за рушниками!
Чи подаєш?
 Ярина.
Та цур тобі
З тими старостами!
Т р е т я М уз а.
А тимчасом запорозьку зброю
виніс батько із комори.
Входить батько з шаблею.
 Батько.
Послужи, моя ти зброє,
Молодій ще силі!
Послужи йому так щиро,
Як мені служила!
Цілує    шаблю,    передає    Степанові,  той кланяється, цілує шаблю і прикріплює її.
Батько.
Не барися, мій синочку,
Швидше повертайся!
                                Усі виходять.
Четверта Муза.
Уже третій, і четвертий,
І п'ятий минає —
Немалий рік. А Степана
Немає, немає...
                 Виходять зажурені батько та Ярина, сі­дають на лаві.
У неділю, мов сироти,
Під хатою сіли.
Сидять собі та сумують...
Чути звуки бандури і народну пісню «Ой Морозе, Морозенку». Входить сліпий    коб­зар — Степан.    Ярина    приглядається     до нього, впізнає, кидається до Степана, потім до батька.
Ярина.
Степаночку, моє серце,
Де ж це ти барився?
Тату! Тату! ідіть сюда,
Ідіть подивітесь!
Батько (підходить, придивляється).
Сину ти мій безталанний!
Моя ти дитино!
Де ти в світі погибаєш,
Сину мій єдиний?
Степан.
Ні, не треба, мій таточку.
Не треба, Ярино,—
Подивіться: я загинув,
Навіки загинув!
За що ж свої молодії
Ти літа погубиш
За калікою?.. Ярино!
Ти найдеш дружину,
А я піду в Запорожжя,
Там я не загину.
Ярина.
Оставайся, Степаночку!
Коли не хоч братись,
То так будем. Я сестрою,
А ти будеш братом.
І дітьми йому обоє,
Батькові старому.
Не йди од нас, Степаночку,
Не кидай нас знову.
Не покинеш?
Степан. Ні, Ярино!
                                Виходять. Батько залишається.
 П'ята  Муза.
І Степан остався.
І не було того дива,
Може, споконвіку,
Щоб щаслива була жінка
З сліпим чоловіком.
Шоста   Муза.
От же сталось таке диво!
Год, другий минає,
Як побрались, а дивіться —
Вкупочці гуляють
По садочку.
До батька,   що сидить  на лаві,  підбігає маленький хлопчик.
Шевченко   (виходить  на  авансцену).
І досі сниться: під горою
Між вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя...
Старий батько посміхнувся,
Сидить коло хати
Та вчить внука маленького
Чолом оддавати.
Хор виконує пісню «Учітеся, брати мої» (сл. Шевченка, муз. П. Козицького).
Шевченко.
Я — поет.
Я — Шевченко.
Є пісня у серці моєму,
Недоспівана пісня,
Що ляже у інші серця,
Що на гімни обернеться,
Стане рядками в поеми,
Що ніколи не згине,
Ніколи не дійде кінця...
...Покохайте її,
Ту, що я покохати не зміг,
Поцілуйте її,
Ту, яку я не зміг цілувати.
Я повіюся прахом,
Щоб впасти коханій до ніг,
Я совою злечу,
Аби пісню про біль проспівати.
Я не мав того часу,
У котрий кохають жінок,
Я не вмів цілувати,
Розмазавши вірші губами...
І немає коханої —
Десь вона там, межи тьми...
Я не маю дружини...
У мене немає синів...
А нащадки мої,
То пісні мої, тужні та дужі.
Я — поет,
Я — один,
Я ступаю в смертельні бої...
Через довгі роки
Світ побачать онуки мої,
Діти віршів моїх...
Я — поет.
Я — Шевченко.
Є пісня у серці моєму,
Недоспівана пісня,
Що ляже у інші серця,
Що на гімни обернеться,
Стане рядками в поеми,
Що ніколи не згине,
Ніколи не дійде кінця...

Останні два рядки дівчата-Музи    повто­рюють по черзі як відгомін слів Шевченка. Хор і всі учасники вечора виконують піс­ню «На високій дуже кручі».

У композиції використані вірші Т. Шев­ченка, уривки з творів           М. Рильського, С. Иовенко, І. Савича, В. Коротича.






Інтелектуальна гра. 6-7 класи
"Найрозумніший"








                                                                                                               






Мета: збудити прагнення учнів про­демонструвати свої знання та вмін­ня з української мови, спонукати їх до творчої праці; розвивати умін­ня учнів застосовувати свої знання в незвичних ситуаціях; виховувати повагу до барвистого рідного слова, вчити дітей триматися перед гляда­чами, бути привабливими і цікави­ми для присутніх.
Обладнання: святково прикрашена сцена.
Для учасників гри підготовлено столи, турнірну таблицю, стенд з категоріями для учасників.
ХІД ГРИ
Ведучий. Увага! Увага!
Розпочинаємо інтелектуальну гру «Найрозумніший».
Сьогоднішня гра завершує Тиждень української мови.
Проходитиме сьогоднішнє наше свято під закликом «Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчиз­ну любіть», взятим із вірша В. Сосюри. Бо чого ж варті ми в світі без рідної мови?! Вона є скарбни­цею народних, духовних надбань, оберігом наших традицій і звичаїв, запорукою інтелектуального розви­тку і поступу в загальнолюдському житті.
Над всі багатства і припливи мод Шануймо мову серцем і вустами. Народ без мови — це вже не народ, Без мови всі б ми сиротами стали. Шануймо мову над усі скарби, Якщо ти хочеш зватися народом.
І ТУР
Знайомство з членами команди. Кожен розказує про себе, своє захоп­лення (приблизно 1 хв). Перший тур складається з одного раунду. Всім учасниками буде поставлено
18 запитань з чотирма варіантами відповідей. Всі відповідають одно­часно. Після закінчення І туру із 12 учасників залишається 6. Це ті, у кого найбільша кількість балів.
1.     В українській мові є:
а)     10 частин мови;
б)    8 частин мови; +
в)    7 частин мови;
г)     11 частин мови.
2.     Антоніми  до   слова   «північ­ний».
а)     Західний;
б)    східний;
в)    південний; +
г)     південно-західний.
3.     В українській мові:
а)     4 стилі мовлення;
б)     3 стилі мовлення;
в)     5 стилів мовленя; +
г)     6 стилів мовлення.
4.     Фразеологічний зворот «при­кусити язика» означає:
а)   поранитися;
б)  замовкнути; +
в)    вкуситися;
г)     порозумнішати.
5.     Який розділ науки про мову вивчає звуки мови?
а)     Морфологія;
б)    фонетика; +
в)     орфографія;
г)     орфоепія.
6.     Як пишуться з не такі слова: нехтувати, непокоїти, ненави­діти?
а)     Через дефіс;
б)    разом; +
в)     окремо;
г)     через апостроф.
7.     Яка  частина  мови   сполучає однорідні  члени  речення  та прості речення в складне?
а)     Сполучник; +
б)    іменник;
в)     вигук;
г)     прийменник.
8.     До якої частини мови належать слова «п'ять», «п'ятий», «одна п'ята», «три тисячі»?
а)     Іменник;
б)    дієслово;
в)    числівник;+
г)     прислівник.
9.     В українській мові алфавіт має:
а)     35 букв;
б)    33 букви; +
в)     38 букв;
г)     32 букви.
10.   В українській мові апостроф пишеться:
а)     перед я, ю, є, ї; +
б)    після я, ю, є, ї;
в)     перед ь;
г)     після ь.
11.   Перевірне слово до слова «кле­котіти»:
а)     клекіт;
б)    клекотання;
в)     кликати;
г)     крик.
12.   У давальному відмінку однини слово «хлоп'ячий» буде мати форму:
а)     хлоп'ячим;
б)    на хлоп'ячому;
в)    хлоп'ячому; +
г)     хлоп'ячий.
13.   У слові «ягода»:
а)    5 букв, 6 звуків; +
б)    5 букв, 5 звуків;
в)   . 6 букв, 6 звуків;
г)     5 букв, 4 звуки.
14.   Підмет — це...:
а)     головний член речення; +
б)    другорядний член речення;
в)    іменник;
г)     займенник.
15.   Після  узагальнюючого  слова перед  однорідними   членами речення ставиться".
а)    кома;
б)    крапка з комою;
в)    двокрапка; +
г)    тире.
16.   Речення, яке має дві або більше граматичні основи, є:
а)    складним; +
б)    простим;
в)    називним;
г)     неповним.
17.   Перед кожною реплікою у діа­лозі ставиться:
а)     кома;
б)    крапка з комою;
в)    тире; +
г)     нічого не ставиться.
18.   Іменник дівчинка належить до іменників:
а)     І відміни; +
б)    II відміни;
в)     III відміни;
г).   IV відміни.
Ведучий. Ви відповіли на 18 запи­тань. Давайте подивимось на тур­нірну таблицю. Чи можу я назвати півфіналістів? Я можу зробити це просто зараз. Півфіналістами ста­ють: ... 12 балів, ... 10 балів,.......
Я дякую всім, хто брав участь у першому турі. Ви чудово грали. Вам просто трохи не пощастило. Думаю, що ми з вами ще обов'яз­ково зустрінемось. Через декілька хвилин з півфіналістами ми зустрі­немось у II турі.
Звучить пісня «Смерекова хата» (П. Дворський), або один із учнів роз­казує легенду.
Знаменитий грецький байкар Езоп був рабом філософа Ксанфа. Одного разу Ксанф захотів запросити гостей і наказав приготувати все найкраще. Езоп купив язики і при­готував із них три страви. Ксанф запитав, чому Езоп подає тільки язики. Езоп відповів: «Ти наказав купити найкраще. А що може бути краще в світі за язик, за людську мову. За допомогою язика буду­ються міста, розвивається культура народів! За допомогою язика і мови ми вивчаємо науки й отримуємо знання, за допомогою язика люди спілкуються між собою, вирішу­ють різні питання, просять, віта­ють, дають, отримують. Тому треба думати, що немає нічого кращого за язик».
Таке міркування сподобалося Ксанфові і його гостям.
На другий раз Ксанф наказав, щоб Езоп приготував на обід найгірше.
Езоп знову пішов купувати язики. Всі здивувалися. Тоді Езоп почав пояснювати Ксанфу: «Ти наказав мені знайти найгірше. А що на світі гірше від язика? За допомогою язи­ка люди засмучують і розчаровують одне одного, язиком люди лицемі­рять, сваряться. Язик може зраджу­вати, ображати. Чи може щось бути гіршим за язик?!»
Легенда говорить, що не всім гос­тям було приємно слухати цю від­повідь Езопа.

II ТУР
Ведучий. Ласкаво просимо на другий тур. Перед нами 6 півфіна­лістів.
В якому порядку ви будете грати? Все залежатиме від того, як швидко ви відгадаєте зашифроване слово: При 5.
Стартувати в другому турі ви будете в такому порядку ... (пере­раховую імена дітей).
У цьому турі вам треба відповісти на питання різних категорій (за вибором). Кожен із вас відповість на питання двох категорій.
Питання читаються швидко про­тягом однієї хвилини.
Першому учаснику пропонується вибрати категорію. Далі ставляться питання.
Лексикологія
Синтаксис і
пунктуація
Займенник
Іменник
Фонетика
Стилі
мовлення
Словотвір
Фразеологія
Література
Числівник
Прикметник
Секрет
(загадки)
Категорії
Іменник
1.     На які питання відповідає імен­ник? (Хто ?Що?)
2.     Скільки відмін у іменника? (4)
3.     Чи має іменник Кличну форму? (Так)
4.     Які іменники не мають відмін? (Незмінювані)
5.     З якої букви пишуться власні іменники? (З великої)
6.     Скільки родів має іменник? (3)
7.     Як пишеться не з іменниками? (Разом, окремо при запереченні)
8.     Чи може відмінюватися прі­звище Віра Коваленко? (Ні)
9.     Яку  форму  матиме   іменник «левеня» в Орудному відмінку? (Левеням)
10.   Іменник — самостійна части­на мови чи службова? (Само­стійна)
11.   До   якого   роду   відноситься іменник «озеро»? (До середньо­го)
12.   До якого роду відноситься імен­ник «базіка»? (До спільного)
13.   Іменник Дніпро — це власна назва чи загальна? (Власна)
14.   Які іменники  відносяться до III відміни? (Жін. роду та імен­ник «мати»)
15.   Утворіть   кличну   форму   від іменника «князь». (Княже)
Прикметник
1.     На які питання відповідає прик­метник? (Який? Яка? Яке? Які?)
2.     Яким членом речення найчас­тіше   виступає   прикметник? (Означенням)
3.     Назвіть   ступені   порівняння прикметників. (Вищий і найви­щий)
4.     Які форми мають ступені порів­няння прикметників? {Просту і складену)
5.     Утворіть просту форму вищого ступеня порівняння від прикмет­ника «глибокий»? {Глибший)
6.      На  які  групи  за  значенням діляться прикметники? {Якісні, відносні, присвійні)
і 7. До якої групи належить при­кметник «срібний»? (Від­носний)
8.    Утворіть присвійний прикмет­ник від слова «заєць». (Заячий)
І 9. Як змінюються прикметники? (За родами, числами, відмінками)
10.   Що виражає прикметник? (Оз­наку предмета)
11.   Як пишеться не з прикметни­ками? (Разом, окремо при запе­реченні)
12.   Поставте слово «синій» у давальному відмінку. (Синьому)
13.    Від слова «вечір» утворіть при­кметник. (Вечірній)
14.   Як напишете прикметник «жовтогарячий»? (Разом)
15.   Замініть прикметником  сло­восполучення  «Ліс,  яким  не можна пройти». (Непрохідний)
Література
1.     Як називається вірш, ще не має рими? (Білий)
2.     Розмова двох осіб. (Діалог)
3.     Художнє означення. (Епітет)
4.     Опис    зовнішності    дійової особи. (Портрет)
5.     Хто автор «Пісні про Байду»? (Народ)
6.     Хто автор вірша «Печенізька облога Києва»? (О. Олесь)
7.     Співзвучне закінчення рядків — це... (рима).   
8.     Оповідання   про  незвичайні, фантастичні події. (Казка)
9.     Хто   є   автором   «Заповіту»? (Т. Г. Шевченко)
10.   Алегоричний твір повчального характеру. (Байка)
I1.   Опис природи. (Пейзаж)
12.   Що сталося з головним героєм твору Панаса Мирного «Мо­розенко». (Він замерз)
13.   Обрядові пісні, що виконуються на Різдво. (Колядки)
14.   Хто є автором вірша «Мені три­надцятий минало»? (Т. Г. Шев­ченко)
15.   Продовжте  назву оповідання В.   Винниченка  «Федько...». (халамидник)
Лексикологія
1.     Як   називаються   слова,   які використовують люди, об'єд­нані однією професією? (Про­фесійними)
2.     Як називаються слова, які ви­користовують люди певної міс­цевості? (Діалектними)
3.      Працівник   бібліотеки   —   ... (бібліотекар).
4.     Учень загальноосвітньої шко­ли — ... (школяр).
5.     Які ключі до неба добирають­ся? (Журавлині)
6.     Як називаються слова з проти­лежним   значенням?   (Анто­німи)
7.     Слово «фізика» власне україн­ське чи запозичене? (Запози­чене)
8.     Якою голкою не пошиєш со­рочки? (Голкою ялини, їжака)
9.     Люди   якої   професії   корис­туються   словами   «ін'єкція», «бинт»,     «йод»,     «шприц»? (Лікарі)
10.    Назвіть 4 слова, що познача­ють явища природи. (Сніг, дощ, вітер, град)
11.   Яке   із   цих   слів   застаріле: «гривня»,   «копійка»,   «євро», «алтин»? («Алтин»)
12.   У якому словнику можна знай­ти значення слова? (Тлумачний словник)
13.   Як називаються слова, що пи­шуться однаково, а мають різне значення? (Омоніми)
14.    Котре з цих слів діалектне: кри­ниця, студня? (Студня)
15.    Ваша улюблена пора року.
Числівник
1.     Яка частина мови означає чис­ло, кількість і порядок предме­тів при лічбі? (Числівник)
2.      На які групи діляться числів­ники за значенням? (Кількісні та порядкові)
3.     На які групи діляться числів­ники за кількістю слів? (Прості і складені)
4.     Числівник «три» простий чи складений? (Простий)
5.     Які  числівники належать до кількісних? (Цілі числа, дробові, збірні)
6.     Чи пишеться «ь» у числівниках 50, 60, 70, 80? (Ні)
7.     Поставте числівник 400 у родо­вому відмінку (Чотирьохсот)
8.     Яке слово відмінюється у скла­дених  порядкових  числівни­ках? (Останнє)
9.     Наведіть  приклад  дробового числівника. (Три четвертих)
10.    Поставте   кількісний  числів­ник «26» в орудному відмінку. (Двадцятьма шістьма)
11.   Як пишуть складні прикмет­ники, першою частиною яких є числівник? (Разом)
12.   Які три числівники у всіх від­мінках, крім називного і зна­хідного, мають закінчення «а»? (40, 90, 100)
13.   Ознаки   якої   частини   мови мають порядкові числівники? (Прикметника)
14.   Числівник — службова части­на мови чи самостійна? (Само­стійна)
15.   Як ви напишете слово «двомільйонний»? (Разом)
Секрет (загадки)
1.     Як називається невеликий твір, в якому в прихованій формі описується предмет, що треба відгадати? (Загадка)
2.     Я у дверях, у замку, я і в нотно­му рядку? (Ключ)
3.     Без води миється, на печі грі­ється. (Кіт)
4.     У кімнаті, у куточку, біля ліж­ка, на стіні — сіра скринька у куточку все розказує мені. (Радіо)
5.     В'ється, стука молоток, поправ­ляє нам садок. (Дятел)
6.     Хто хвіст залишає, а від ворога тікає? (Ящірка)
7.     Із неба диво золоте і світить нам, і гріє. Ніщо без нього не росте і всяк йому радіє. (Сонце)
Займенник
1.     Скільки розрядів мають зай­менники за значенням? (9)
2.      В   якому   розряді   займенни­ків  тільки  один  займенник? (Зворотний)
3.     Які   частини   мови   заміняє займенник?  (Іменник,  числів­ник, прикметник)
4.     До   якого   розряду   належать займенники    «мій»,    «твій», «свій»? (Присвійні)
5.     Поставте займенник «ми» у да­вальному відмінку. (Нам)
6.     Як пишеться займенник «будь-хто»? (Через дефіс)
7.     Поставте    займенник    «він» в орудному відмінку. (Ним)
8.     Як утворюються заперечні зай­менники? (За допомогою част­ки «ні»)
9.     Як правильно сказати: «Котра година?» чи «Скільки годин?»? («Котра година ?»)
10.   Якими членами речення висту­пають займенники? (Тими, що й   іменники,   числівники,   при­кметники)
II.    Назвіть особові займенники. (Я, ти, він, ми, ви, вони)
12.    Виправте помилку. «У лісі росте ялинка. Ялинка чудова».
13.   Які два займенники утворюють перешкоди на дорогах? (Я, ми)
14.   Придумайте речення із займен­ником «я».
15.   Той,  що має п'ять поверхів. (П'ятиповерховий)
Фонетика
1.     Що вивчає фонетика? (Звуки мовлення)
2.     Скільки звуків в українській мові? (38)
3.     Скільки звуків в слові «яма»? (4)
4.     У якому вигукує 100 однакових звуків? (Стоп)
5.     Що   знаходиться   в   середині «школи»? (Буква «о»)
6.     Як написати вислів «суха трава» чотирма буквами? (Сіно)
7.     Чим   закінчується   і   «весна», і «зима»? (Буквою «а»)
8.     Що треба зробити, щоб «майка» злетіла? (Змінити першу літе­ру — чайка)
9.     Назвіть слово, яке можна про­читати  справа наліво і зліва направо. (Зараз, Алла)
10.   Скільки в українській мові глу­хих звуків? (9)
11.   Скільки   в   українській   мові голосних звуків? (6)
12.   Скільки  складів  в  слові  «де­рево»? (3)
13.   Чи треба ставити  апострофа в слові «торф'яний»? (Треба)
14.   Продовжте речення: «Написан­ня,  в яких можна допустити помилку,  називають...» (орфо­грамами).
15.    Від яких двох букв стає жарко? («П», «ч»: пе-че)  
Фразеологія
1.     Стійкі словосполучення слів— це ... (фразеологізми).
2.     Чи може фразеологічний зворот складатися із одного слова? (Ні)
3.     «Бити посуд» — це фразеоло­гічне сполучення? (Ні)
4.     Замініть синонімом вислів «би­ти байдики». (Ледарювати)
5.     Замініть синонімом вислів «п'яте через десяте». {Як-небудь)
6.     Ламати гілку; ламати голову; ла­мати руками. Назвіть фразео­логізм. (Ламати голову)
7.     Поясніть значення фразеоло­гізму «тримати язик за зубами». (Мовчати)
8.     Замініть окремим словом «на­кивати п'ятами». (Втекти)
9.     «Як кіт наплакав» — це скіль­ки? (Мало)
10.   Чи використовуються фразео­логічні  звороти  в  офіційно-діловому стилі? (Ні)
11.   У якому словнику можна зна­йти значення фразеологічно­го зворота? (У фразеологічному словнику)
12.   Чи    роблять    фразеологізми українську мову красивішою? (Так)
13.    Поясніть   значення   фразео­логізм   «надути   губи».   (Роз­сердитись)
14.   Чи правильно те, що фразеологічні звороти найчастіше вико­ристовуються у розмовному та художньому стилях мовлення? (Правильно)
15. Чи може фразеологічний зво­рот бути членом речення? (Може)

Синтаксис і пунктуація
1.     Чи    може    словосполучення складатися з одного слова? (Не може)
2.     «Жовтіє лист» — це словоспо­лучення чи речення? (Речення)
3.      Що  таке граматична  основа речення? (Підмет і присудок)
4.     Чи правильно, що підмет від­повідає на питання що робити? що зробити? (Неправильно)
5.     Які розділові знаки ставляться в кінці речення? (Крапка, знак оклику, знак питання)
6.     Які ви знаєте другорядні члени речення? (Додаток, обставина, означення)
7.     Як підкреслюється означення? (Хвилястою лінією)
8.     Чи може бути іменнику назив­ному відмінку обставиною? (Не може)
9.     На які питання відповідає озна­чення? (Який? яка?...)
10.   Речення, у яких дві або біль­ше граматичні основи — це ... (складні речення).
11.   Чи ставиться інколи між під­метом і присудком тире? (Ста­виться)
12.   Як називається присудок, вира­жений  одним  словом?  (Про­стим)
13.   Як називається присудок, вира­жений двома і більше словами? (Складеним)
14.   Який розділовий знак ставить­ся в кінці питального речення? (Знак питання)
15.   Чи може речення складатися з одного слова? (Може)
Стилі мовлення
1.     Скільки     стилів     мовлення в українській мові? (5)
2.     Розмова на побутові теми, лист близьких людей. Який це стиль мовлення? (Розмовний)
3.     Вірші,   оповідання,   романи, казки — це ... {художній стиль мовлення).
4.     Газетна стаття — це який стиль мовлення? (Публіцистичний)
5.     До якого стилю мовлення від­несете вислів «Від перестанов­ки доданків сума не міняєть­ся»? (Науковий)
6.     До якого стилю мовлення від­несете слова:
Мова моя — це безсмертя і сила, Мова — найбільше багатство моє.
(До художнього стилю мовлення)
7.     Яка  наука  про  мову  вивчає стилі мовлення? (Стилістика)
8.     До якого стилю мовлення від­носиться заява? (До офіційно-ділового)
9.     Чи є зразки для написання різ­них документів? (Є)
10.    Розписка — це документ чи ні? (Документ)
11.   Скільки типів мовлення є в ук­раїнській мові? (3)
12.    Перерахуйте типи  мовлення. (Розповідь, опис, роздум)
13.   На питання яким є предметі відповідає... (опис).
14.   Вислів «Я думаю, що завтра буде прекрасним» вживається при написанні... (роздуму).
15.   Ви найбільше любите писати твори, що стосуються розпо­віді, опису, роздуму?
Словотвір
1.     Особливості    творення    слів є предметом вивчення якого розділу    науки    про    мову? (Словотвору)
2.     Творення  слів за допомогою суфіксів — це ... (суфіксальний спосіб творення слів).
3.     Який   спосіб   творення   слів називається префіксальним?
4.     Яким способом утворено слово «лісок»? (Суфіксальним)
5.     Яким способом утворено слово «праліс»? (Префіксальним)
6.     Замініть      словосполучення «під  водою»   одним   словом. (Підводний)
7.     Із двох слів «під» і «сніг» утво­ріть нове слово. (Підсніжник)
8.  Замініть одним словом «медична
сестра». (Медсестра)
9.     Як  напишете  слово  «синьо­окий»? (Разом)
10.   Як напишете слово «червоно­гарячий»? (Разом)
11.    Від яких слів утворено слово «чорноморський»?       (Чорне море)
12.   Українсько-французький — це складне слово чи ні? (Складне)
13.   Чи можуть слова переходити з однієї частини мови в іншу? (Можуть)
14.   Утворіть від слова«малий» пест­ливу форму. (Маленький)
15.   Який префікс напишете в слові «припекти»? -(При)
Ведучий. Хто ж сьогодні стане найрозумнішим? Хто завоює цей почесний титул?
Надаємо слово журі.
У нас є три переможці. Це ...
III ТУР
Ведучий. Отже, ми починаємо третій тур. У кожного з вас є рівні шанси. У якому порядку ви будете фати, вирішить те, як швидко ви прочитаєте зашифроване слово.
С
 
І
 
О
 
Н
 
Ь
 
Увага! Слово.                

Перший буде грати червоною карт­кою, другий — жовтою, третій — синьою.
Якщо ви обираєте питання вашо­го кольору й даєте правильну від­повідь, одержуєте 2 бали. Якщо обрали питання іншого кольору, ви можете виграти 3 бали. Питання білого кольору познача­ють загальну тему, за них дається 1 бал.
Кожний із вас має свою спеціальну тему. Перший (другий, третій) гра­вець, називайте номер.
На відповідь дається 10 секунд. Піс­ля відповіді на кожні три питання слід визначати кількість балів, що їх набрав кожен гравець.
— Отже, переможцем сьогодніш­ньої гри став(ла)....
Хочу подякувати всім учасникам за цікаву гру. Тим, хто не став пере­можцем, бажаю не засмучуватись. Переконаний, що ви неодмінно будете переможцями.
Спеціальні теми
Т. Г. Шевченко
1.   У якому році народився Т. Г. Шев­ченко? (1814)
2.   Як звали старшу сестру, що бави­ла Тараса? (Катерина)
3.   Із якого вірша ці рядочки?
...Неначе все на світі стало Моє... лани, гаї, сади!.. І ми, жартуючи, погнали Чужі ягнята до води.
(«Мені тринадцятий минало»)
4.   Чому    так    швидко    померла Тарасова  мама?   (Через злидні і тяжку працю)
5.   З якого віршу рядки:
«Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї»? («Якби ви знали, паничі»)
6.   Як  називається  збірка  віршів Т. Г. Шевченка? («Кобзар»)
7.   Як Т. Г. Шевченко звільнився з кріпацтва? (Його викупили)
8.   Якось Т. Шевченко тяжко захво­рів, йому здавалося, що помре. Який вірш у зв'язку з цим   він написав? («Заповіт»)
9.   Де знаходиться могила Т. Шев­ченка? (У Каневі)
Панас Мирний «Морозенко»
1.   Що мав дати хрещений батько Пилипкові? (Грошей, паляницю й ковбасу)
2.   Чому в Катриній хаті було темно, як у домовині? (Не було чим сві­тити)
3.   У кого з героїв оповідання очі з криги, білі та блискучі? (У Мо­розенка)
4.   На що сів Пилипко в лісі відпо­чити? (На пеньок)
5.   Хто танцював на поляні? (Сні­жинки)
6.   Ким хотіла бути  Катря,  коли бігла за сином? (Пташкою)
7.   У що взувся Пилипко, коли біг до хрещеного? (У старі шкарбу­ни на босу ногу)
8.   Катря   пішла   по   маленькому сліду чи битою дорогою? (По І маленькому сліду)

9.   Що сталося з Катрею? (У неї розірвалося серце)








Мово рідна,
слово рідне...
 








(сценарій
свята 
мови)          
                                                         










Святково прибраний клас (зал). На стінах - порт­рети українських письменників, плакати з висловлю­ваннями про мову, слово...
Розпочинається урок-свято інсценізацією казки про частини мови.
Дійові особи:
Іменник, Прикметник, Числівник, Займенник, Дієслово, Прислівник, Прийменник, Частка, Вигук, Мова.
Виходять всі частини мови (Вигук у тому числі).
Іменник (поважно і гордовито промовляє):
- Годі вам хвалитися! Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері Мові? Безумовно, що я. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім істотам, предметам, подіям, яких одягаю у свої сім відмінків, два числа, три роди і чотири відміни. І в ре­ченні можу виступати будь-яким членом...
Прикметник (перебиваючи):
- Гов, Іменнику! Я маю таке саме право. І, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення: «Наді­йшла весна». Воно бідне й просте. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно гарне: «Наді­йшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». Візьми в тямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У реченні виступаю означен­ням і присудком.           
У розмову вступає Числівник:
- От сидіть тихо. Без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. А ну, спробуйте без мене купити в крамниці бубликів, цу­керок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо та­кож маю відмінки, числа, а часом і три роди. У спо­лученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.                
Виходить Займенник, вступаючи в бесіду:
- Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику, і тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їх кількість та ознаки. З моєю допомо­гою присвоюють собі значення особи багатьох істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без ме­не? Хіба я так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення, додатка?
Озивається Дієслово:    
- То все байки. Ви разом ледарі. Без мене ви тільки байдики б'єте, лежите на місці, як гнилі коло­ди. Я є тим механізмом, що вас усіх запускає в дію. От, наприклад, іменник завод. Чи взнаєте без мене, що він робить, або що з ним діється? Ні. А мої три часи в однині і множині, думаєте, не мають великої вартості? Хто знає, чи була б нині написана історія, коли б не мій минулий час. Окрім цього, своїм май­бутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтрашнього життя. У реченні також висту­паю головним і другорядним членом.
Прислівник (весь час крутячись біля Дієслова) бере слово:
- Дерете носа, не знати чому. Хіба тому, що кож­на людина може змінювати вас, як їй заманеться. А я не з тих! Себе викривляти в різних відмінках, числах і родах не дам! От ще тримаюсь Дієслова і з Прикмет­ником трохи родичаюсь. 'У реченні можу бути лише обставиною.
Прийменник (вигукуючи):
- Отак, брате! Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким буду назавше. То лише слабкодухі, такі, як Іменник, Прик­метник, Числівник, Займенник, Дієслово, змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу. Пояснюю­чи або зв'язуючи, я уточнюю думку в реченні. Поду­майте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке ре­чення: «Учень іде... школи». А покличте мене, і стане зрозуміло: йде він до школи чи зі школи.
У бесіду вступає Сполучник, що проходжався поміж усіма.
Сполучник:
- І нащо піднімати стільки галасу? Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зару­байте собі на носі, що я вас усіх з'єдную і без мене не одне з вас ходило б як загублене телятко.
Частка, протискуючись крізь інші частини мови:
- А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні тре­ба щось заперечити або обмежити? Я допомагаю Дієслову утворити форми умовного і наказового спосо­бу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття.
Вигук (засмучено):
- Гай-гай, які тепер часи настали. Діти одної ма­тері не можуть погодитися. Ох, коли б я умів говори­ти зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до зго­ди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.      
Заходить Мова, усміхнена, по-святковому прибрана.
Мова:
- Не сваріться, мої любі діти. Кожен з вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна і мила у піснях, і розповідях, у розмові й на письмі. Хай віднині панують між вами дружба і злагода.
Усі частини Мови беруться за руки і в один голос;
- У дружбі і злагоді будем здорові і щастя дамо нашій матері Мові (виходять).
Виходить учениця і читає вірш О.Підсухи «Мова».
Ой, яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як ?
 Є в ній ліс — лісок - лісочок,
Пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс.
 Є іще й байрак.
І така ж розкішна і гнучка, як мрія.
Можна звідкіля і звідки,
Можна і звідкіль,
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль...
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
То звучало сміхом на полях плаката...
І за все це, мово, дякуєм тобі.
 Частина 2.
Під звуки пісні виходить юнак чи дівчина і читає вірш В.Вихруща «Мова моя».
Мова моя Із ніжності слова беру насолоду:
Воноідеал мій, для злету — крило.
Мова моя дана Богом народу,
 Мова моя — це душі джерело.
Вонамоя доля, незмінні вітрила.
 Наснагу вона для творіння дає.
Мова моя — це безсмертя і сила,
Мова — найбільше багатство моє.
Ця мова в граніті, в Дніпровому плесі...
Найкращі у світі лунають пісні.
В них вічність Шевченка і лагідність Лесі,
І дух тих героїв, що впали в борні.
Вона і покрова, вона і порука,
Початок дороги, початок життя.
Мова моя — це найвища наука,
Це — згусток любові, це — серця биття.
До волі вона відчинила нам брами,
Клювали її кровожерні орли.
Мову мою катували віками,
Вели на голгофи, мечами сікли.
Смута її виливалася в сурми.
Стихали в гаях молодих солов’ї.
Мову мою заганяли у тюрми.
В нетрях Сибіру труїли її.
Вона в материнстві і в стиглім колоссі,
І клич до геройства в пекельнім бою.
Над мовою ворог знущається й досі
Насаджує мову бродячу свою.
Вона і надія, і біль, і тривога,
Освячена вірою вічна зоря.
 Мова мені дана від Бога,
Вонато мій корінь і гордість моя.
(Виходить)
З протилежного боку виходить дівчина - Історія - із запаленою свічкою в руці і читає «Молитву до Мо­ви» (за К.Мотрич).
- Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чор­нозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на не­бесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово наша! Пресвятая незаймана Діво! Яничарами в степах піймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на торжищі продана.
Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак подвішена дітьми-покручами. Стражденнице, великомученице Матір Божа наша, в Сибір й на Колиму погнана, в Соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лю­тим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.
Мово наша! Убога прочанко з простягнутою ру­кою! Осквернена й знеславлена своїми дітьми... Прости їх, Рідна! Прости гріхи їх вільні і невільні, про­сти той чорнобильський плід і те дике зілля, що гус­то вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю... Прости їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків ко­зацького роду, які повірили лукавим корчмарям, і не­нажерливим косарям, що ти не древня, не прекрас­на, не вічна єси.                 
Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: про­сти нас грішних й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, вернися до нашого краю. (Історія виходить).
З протилежних боків виходять Свідки історії і Голос історії.
Свідок 1. Нещасна, неправдива людина, що доб­ровільно й легко зрікається рідної мови.
Свідок 2. Щаслива, праведна людина, що в ра­дості й горі будує слово своєї землі.
Свідок 3. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів.
Свідок 4. Щасливий, непереможний народ, що по­роджує своїх захисників, оборонців рідного слова, рідної мови.
Голос Історії.
Багато є в тобі щедрот,
Моя Вкраїно чорноброва.
І лиш народ тоді народ,
Як є у нього рідна мова.
Свідок 1. Українському слову з часів його виник­нення й на всіх історичних шляхах доводилося нелег­ко. Здобувши в муках і боротьбі громадянство в пи­семності, воно страждання, страдництвом, мужністю і радісною відвагою фольклору, літописів б'є дзвонами в пам'ять і гримить громами в сумління живих і нена­роджених, пориваючись до своєї слави й безсмертя.
Голос Історії.
З його начал восходить соборово
Під небеса слов'янський родовід.
І пророста смаглява наша мова
Із первослів про Ігорів похід.
Свідок 2. Не могли зашкодити розвитку мови чва­ри й усобиці, феодальна роздрібленість і навіть бага­товікове монголо-татарське іго. Голос Історії.
...блазні і кати, Раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти Її, як дух степів, гарячу. І осліпити, й повести На чорні торжища незрячу, Хотіли вирвати язик, Хотіли ноги поламати, Топтали під шалений крик, В'язнили, кидали за грати, Зробить калікою з калік Тебе хотіли, рідна мати.
Свідок 2 (продовжує). Гідно подиву, що її не стя­ла шабля, що не затоптали в болото кінські копита, що не розвіялася у вихорі навальних орд, а залишилася сіллю землі й народу.
Свідок 3. Горіли хроніки, храми і святі книги, а слово вийшло з вогню, як заповіт. Гнане, принижене й занапащене, воно ніколи не відчувало себе як у по­лоні-безвиході. Йому належало ще немало зробити. Воно начебто чекало великої пори. І вона прийшла: велика пора формування нації - XVI-XVII століття.
Голос Історії.
Мово рідна, ти — життя народу І культури рідної краса. З-під меча недолюдка-заброди Твоя сила знову воскреси.
Свідок 3 (продовжує). Все прийшло у досі нечуваний і небачений рух - повстала освіта, ширилася на­ука, збагачувалася культура. Слово стає демократичним і непоборним, як республіка Запорозька Січ, і прекрасне, як козацьке бароко.
Свідок 4. Вже не вистачає книг, що просто спису­валися: вони не могли задовільнити найширші чи­тацькі маси. Виникають друкарні - видаються не лише духовні твори, а й навчальні посібники, наукові тракта­ти, суто літературні і публіцистичні твори.   '
Свідок 1. Українському слову, охрещеному вогнем у визвольній війні з польським панством, здавалось, не страшні ніякі тернисті шляхи попереду. Якщо Бог­дан Хмельницький був батьком нації, то її матір'ю бу­ла мова.                          
Свідок 2. Проте, не довго сонце сяяло над ук­раїнським словом. 1720 рік. З'являється імператорсь­кий указ Петра Першого про заборону книгодрукуван­ня українською мовою.
Голос Історії.
«Никаких, кроме церковних прежних изданий, не печатать...»
Свідок 2 (продовжує). Так розпочинається марти­ролог української мови: вона стає мовою закріпаченого плебсу - її слово живе у пісні й думі, у фольклорі взагалі. Видатні досягнення народного генія - літопи­си Самовидця, Величка, твори Сковороди - будуть че­кати не одне десятиліття. Україна на довгі століття пе­ретвориться в країну безпросвітної безграмотності. Сам час начебто перестав існувати.
Свідок 3. Проте тоді, коли ерудовані ідеологи мо­нархій вже й не збиралися справляти панахиду над ук­раїнським словом, бо гробокопачі добре потрудилися й до них, раптом, залунав живий сміх Енея.
Голос Історії.
Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав співати, І спів той виглядав на жарт не раз, Та був у нім завдаток сил багатий, І вогник, ним засвічений, не згас, А розгорівсь, щоб всіх нас зогрівати.
Свідок 4. (Промовляє на фоні пісні «Реве та стогне Дніпр широкий").
Після появи першої ластівки, «Енеїди» Івана Котля­ревського, над Україною сходить велика зірка україн­ського Відродження, яка своєю поетичною творчістю освітила не одне покоління. Ймення їй - Шевченко.
Голос Історії.
Діамант дорогий на дорозі лежав,
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його,
Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,
І в пилу на шляху діамант він знайшов.
Камінець дорогий він одразу впізнав.
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольориста блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Там в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу .взяла,    
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш.
Наша ж мова сія щогодини ясніш?
Хай коштовним добром мова буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожна сказав: «Відкіля нам сіє ?!”
Свідок 1. Українське слово не просто заявило про своє воскресіння: воно довело на повен голос, що не підвладне ні русифікації, колонізації, ні онімечуванню, що воно - велике слово великого на­роду. Його життя - це не нудотне видіння в послуго­вуванні для домашнього вжитку, а поклик довічної боротьби - творчості й діяння.  
Свідок 2. Але... І знову на його гордо піднесену го­лову посипалися процеси, циркуляри, укази.
Свідок 3. 1847 рік. Судовий процес над Кирило-Мефодіївським братством. Засуджено й репресова­но Тараса Шевченка, Панька Куліша, Миколу Косто­марова...
Свідок 4. 1863 рік. Валуєвський циркуляр, яким забороняється видання українською мовою будь-якої літератури, крім художньої, проте її друкування об­межувалось.        
Свідок 1. 1876 рік. Емський указ про заборону ввезення українських книжок з інших земель.
Свідок 2. 1884 рік. Закрито всі українські театри.
Свідок 3. 1895 рік. Заборона української дитячої книги.                            Голос Історії.          
Валуєвих на кривду нашу
В житті було й перебуло..
Зневір'ям повнилася чаша
І в чашіпінилося зло.
І рідне слово завмирало
В засиллі,
В дальній глушині.
Його зневагою карали,
Його палили на вогні.
Його в Шевченковому серці
Вбивали царські холуї...
Свідок 4. XIX століття, означене в поступі людст­ва, як століття революцій, гуманізму, весни людства і народів, виявилося лютою зимою: українська мова за­мерзала, як у льодовику.
Свідок 1. Від народу приховувалися, як замуро­вані в склеп, найвищі вияви його духу, національної свідомості ~ не лише твори Тараса Шевченка, Іва­на Франка, Лесі Українки, а романи й повісті Ана­толія Свидницького, Івана Нечуя-Левицького, Пана­са Мирного, що роблять честь літературі європеїзму.
Свідок 2. XX століття. Українське слово кволо, але все ж стає на ноги: воно проривається в науку, опа­новує сцену.
Свідок 3. Вмите кров'ю на фронтах, воно входить у стіни першої Академії наук, з'являється в ака­демічних університетських аудиторіях.
Свідок 4. Українська мова владно і твердо підіймається на розвалинах старого. Розпочинається українізація: українізуються освіта, культура, еко­номіка, адміністрація...
Свідок 1. Це відродження тривало недовго, завер­шилося самогубством Миколи Хвильового, Миколи Скрипника і масовим винищенням.
Свідок 2. XX століття поставило перед ук­раїнським народом такі випробування, такі муки, що їх не знало ніяке інше слово. Покликане до життя ук­раїнізацією, відразу ж знищене, воно зазнало і конц­таборів і концернів смерті різних влад і систем, і навіть зречення своїх синів-перевертнів.
Голос Історії,
Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів'яне!
Ти зрікся мови рідної. Твій дух
На милицях жадає танцювати.
Від ласк твоїх закам'яніє друг
І посивіє рідна мати!   
Ти зрікся мови рідної. Віки
Ти йтимеш темний, як сльота осіння.
Від погляду твого серця й зірки ,
Обернуться в сліпе каміння.
Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому...
 Впаде на тебе, наче сніг, журба
Її не понесеш нікому!
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх — погорду!
(Д.Павличко)
Свідок 3.          Любити Україну, її мову - гріх. Нові тотальні репресії, звинувачення найталановитіших у буржуазному націоналізмі заганяють ук­раїнську мову в прокрустове ложе. Вона ледве продов­жує животіти в сільському побуті й витісняється в місті. У державних і освітніх закладах чується здебільшого російська мова.
Голос Історії.
A eu, мої освічені моголи, Нагі внучата княжої землі, Все віддали — і рідну мову, й школи За знак манкрута на низькім чолі.
Свідок 4.
І знову вона, уже вкотре, топтана, бита, знову і знову шукає іскорку життя, прориваючись крізь стіни замовчування, невизнання, зречення, зневаги, щоб ут­вердитись назавжди.
Голос Історії.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна...
Цвіти і сяй, моя державна...
(О.Олесь)
 Свідок 1.
Рука історії повернула на користь тих, хто прагне, хоче бути з народом; хто вникає в суть рідного сло­ва, для кого рідна мова - пісня, продовження у дітях-внуках.       
Голос Історії.
О рідне слово, що без тебе я ?
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертв'як, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам'я!
Моя ти — пісня, сила і відвага,
Моє вселюдське й мамине ім'я!
Тобою палахтить душа моя,  
Втішається тобою серця спрага.
Тебе у спадок віддали мені
Мої батьки і предки невідомі,
Що гинули за тебе на вогні.
Так не засни в запиленому томі,
В неткнутій коленкоровій труні —
Дзвени в моїм і правнуковім домі.
     (Д.Павличко)
Свідок 2. Мову чудову, глибинне і пружне слово ми будемо свято оберігати, оберігати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостро­ти разючої.
Голос Історії.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур'ян.
Чистіше від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям...
Виходить дівчина-українка зі свічкою в руках.
Дівчина-українка. Мово наша! Вся з гомону полів, лісів і морів, отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і пе­реткана калиною, барвінком і вишневим цвітом - кожна струна твоя вимочена в Дунаї, криницях і струмках людської звитяги.
Мово наша! З голосу тура, мисливських сурем, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в борозні, ро­коту комбайна - вся з колосся, осмаленого війнами ї торкнутого радіацією.
Мово наша! Вся змочена удовиною сльозою, пови­та дівочою тугою на ясирних та окупантських торгах і просолена зойками голодного конання.
Мово наша! Вся з весен і морозу, так часто пале­на спекою, бита градом і дощем; але завжди повна осіннього достигання.
Мово наша! З потаємного шепоту і зітхань закоха­них у станціях метро під незугарною аркою урбаністики, на ажурних мостах, на звичайних перелазах, у пар­ках і дібровах - уся з хмільного чар-зілля, настояного на серці.                  
Мово наша! Із земних глибин і небесних висот уся з могутті інтелекту й криці моралі. Ніжна й тендітна, а міцніша броні, бо єднаєш дух і тіло, бо в основі твоїй - непорочність і чистота.
Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! За­буяй вічним і віщим словом від лісів - до моря, від гір - до степів. Я тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття. Я ж висвячую тебе святою водою і священ­ним вогнем. Любов'ю своєю відгоню від тебе злих духів, молюся за тебе і на тебе, скроплюю живою во­дою воскресіння. Освіти від мороку землю, возвелич, порятуй народ її на віки!
Свідок 1.
Щира втіхо — рідна мово,               
Краю отчого краса,
Є в тобі вогонь Тараса
Щира втіхо — рідна мово.
Розквітай же барвінкова
У саду нового часу.
Щира втіхо — рідна мово,
Краю отчого краса.
 Свідок 2.
Рідна мово материнська,
Ти — душа мого народу,
Будь від роду і до роду,
Рідна мово материнська!
Не змогла стріла ординська
 Вбить тебе, сміливу й горду, —
Рідна мово материнська,
Ти — душа мого народу.
 Свідок 3.
Передам у спадок дітям
І дочці своїй, і сину
Ніжну мову солов’їну
Передам у спадок дітям.
Хай вона зеленовіттям огортає Україну...
Передам у спадок дітям ~
І дочці своїй, і сину.
Свідок 4.
О прекрасна рідна мово,
Краю отчого краса,
 Є в тобі вогонь Тараса
Українська мово наша.
Розвивайся ж барвінкова
У саду нового часу,
Наша рідна щира мово,
Краю отчого окраса!
(Д.Кононенко)
Виходять всі учасники, виконують пісню «Рідна мо­ва» (слова С.Воробкевича, музика В.Подуфалого).
Рідна мова
                                   Слова С.Воробкевича.
                                 Музика В.Подуфалого
Як то любо, як то мило
Жити в ріднім краю,
Рідним словом рідну пісню
Я щодня співаю.
Рідне слово всім нам любе,
Як отець і мати.
Рідна мова нам дорожча
 За жовті дукати.
Рідним словом я горжуся,
Ним говорю, пишу.
Рідну мову, рідну пісню
Ніколи не лишу.
Рідним словом погорюю,
Рідним пожурюся,
 Рідну пісню заспіваю
Та й розвеселюся.
Додаток
Висловлювання про мову, слово.
Рідна мова - це музика й малювання.
                                                                 (В. Овсянико-Куликовський)
Мова - універсальна, але користування нею вкрай індивідуальне. Це своєрідний енергопровід від одно­го до іншого, від одного до багатьох.
                                                                          (П. Мовчан)
Мова - це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.
                                                                                       (О. Гончар)
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється — ожива,
Як їх почує.
                                                        (Т. Шевченко)
Слово - зброя. Як усяку зброю, його треба чисти­ти й доглядати.                    
                                                                           (М. рильський)
Поки жива мова в устах народу, до того часу жи­вий і народ.
                                                                           (К.УШИНСЬКИЙ)
Слово до слова - зложиться мова.
                                                        (Народна творчість)
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов'їну.
                                                    (В. Сосюра)
Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.
                                                                     (О. Гончар)
Так почуй же нашу мову,
Мову серця розкривання,
Як бандуру, як кленову
Українського звучання.
                                                  (П. Тичина

ГРИГОРІЙ  МИХАЙЛОВИЧ

КОСИНКА
(1899 ¾ 1934)
 

МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ

ЗЕРОВ
(1890 ¾ 1941)
 

ЄВГЕН  ПАВЛОВИЧ

ПЛУЖНИК
(1898 ¾ 1936)
 

ВАСИЛЬ  СЕМЕНОВИЧ

СТУС
(8 січня 1938 ¾ 4 вересня 1985)
 
МИХАЙЛО (МИХАЙЛЬ)
ВАСИЛЬОВИЧ СЕМЕНКО
(31 грудня 1892 ¾ 24 жовтня 1937)
 

БОРИС ДМИТРОВИЧ

АНТОНЕНКО – ДАВИДОВИЧ
(1899 ¾ 1984)
 

МИХАЙЛО ПАНОСОВИЧ

ДРАЙ – ХМАРА
(1889 ¾ 1939)
 

БОГДАН  СИЛЬВЕСТРОВИЧ

ЛЕПКИЙ

(9 листопада 1872 ¾ 21 липня 1941)
 

                                                             

Немає коментарів:

Дописати коментар